<strong>добровольчество во время войны</strong>

Цитаты о конституции от известных личностей

Форум ICare – объединение добровольцев и благотворителей

Важность поддержки и помощи обществу

Как украинское общество реагирует на войну

― Самоорганізація на місцях рятувала нас. Однак варто зауважити, що це ― спринт. А нам варто рухатися системно. Для цього нам потрібен не культ особи, а євангельські цінності, які допоможуть локальну зорганізованість перетворити на спільну стратегію. Другий крок ― подальша згуртованість самоорганізованих фондів, громад нашого суспільства. Це ключовий фактор, який допоможе нашому розвитку.

Олена Рєпіна додає, що в різні періоди історії українцям бракувало тривалої єдності. Князівські міжусобиці, поділ влади між гетьманами й за часів визвольних змагань ХХ-го сторіччя стали відчутними для наступних поколінь.

― Мене захопило те, наскільки ми були єдиними в перші дні повномасштабної війни. Тоді ніхто нікого не питав ні про віру, ні про партію, ні про організацію. Ми всі працювали для спільної мети. Маємо об’єднувати зусилля всюди, де тільки можемо, для формування національної єдності навколо цінностей, ― підсумовує вона.

Учасники також поділилися слушними думками щодо того, як нам протривати всю боротьбу, а не лише давати раду в так званих «забігах на короткі дистанції». Наприклад, варто відповісти собі на питання: заради чого я біжу? Допомагає зробити більше також зміщення фокусу уваги на проблеми та потреби когось іншого, адже ми продовжуємо дбати про своїх близьких, рідних, друзів на передовій, постраждалих від агресії Росії навіть тоді, коли нам самим дуже погано. Всупереч тому, що нам погано. Як було влучно сказано, у нас немає нікого, крім нас.

Керівник аналітичного напряму Мережи захисту національних інтересів "АНТС" Ілля Несходовський у своїй промові «Волонтерський рух: місія врятувати, підтримати, розвивати» зауважив, що коли почалася повномасштабна війна, влада не була до неї готова, ніхто у світі не вірив, що Україна вистоїть, давали кілька днів. Але вони помилилися, бо не врахували силу українців. “Ми також не були готові до агресії, але за лічені години, без команди зверху, без закликів від влади десятки тисяч українців почали діяти. Багато хто взяв в руки зброю і організував добровольчі загони, багато хто сів за кермо свого авто та взяв в руки телефон, щоб організувати евакуацію людей, забезпечити всім необхідних тих, хто взяв в руки зброю, багато хто почав перераховувати кошти, надавати власне авто, житло, щоб допомогти і врятувати”. Він навів дані соціологічного дослідження про довіру українців і на перших місцях ЗСУ, волонтери і добровольці.

А сила українців — у довірі. “Довіра – це мастило, що дає змогу людям діяти більш ефективно. Довіра – це клей, що зміцнює зв’язки між людьми. І я знаю, що довіра є важливою також тому, що українською звучить «до віри», тобто перший крок до віри в Бога”, — зазначив аналітик.

І коли після Перемоги потрібно буде відбудовувати країну, то будуть потрібні люди, до яких буде довіра і всередині країни, і зовні від міжнародних партнерів. І такі люди є серед волонтерів. “Волонтерський рух довів свою організаційну спроможність, який показав людям, що йому можна довіряти, який має конкретні результати – він після нашої перемоги має йти до влади, оновлювати її як це відбулося в попередні роки, формувати довіру до інституцій”, — впевнений Ілля Несходовський.

У другій половині форуму 6 учасників, які представляють різні напрямки служіння, розповіли про свої досвіди. Ми можемо служити по-різному. Справді, не всі можуть бути на фронті. Для когось з’явитися у військкоматі одразу ж після нападу на країну ― справа честі. Хтось залишається в тилу, але може волонтерити, допомагати війську, фіксувати злочини росіян і повідомляти про все, що відбувається, світовій спільноті.

Іван Гонтар, директор гуманітарного штабу у Тернополі і БО «Світло реформації», розповів, що саме об’єднання всіх протестантів міста дозволило зробити колосальну роботу на початку повномасштабної війни. Тоді запустили кол-центр, який щодоби приймав близько двох тисяч дзвінків. Щодня у 25-ти локаціях вдавалося розмістити в середньому 950 людей, які були змушені рятуватися від війни. Близько 39 тисяч осіб зупинилися при церквах.

― Усі християнські місії працювали разом, ми ефективно й швидко реагували на нові виклики, організовували евакуацію, годували людей, допомагали їм. Навіть тепер стараємося координувати нашу міжцерковну діяльність ще й з місцевою владою.

Узагалі на Тернопільщині голос євангельських церков слабенький. Але саме об’єднання в часі війни сильно вплинуло на пресу, владу, громадськість, дало нашим людям вийти за межі своєї «коробки», побачити потреби інших. Над спільністю треба працювати. Ми досі її леліємо, опікуємося нею. Єдність складна, бо ми з різних контекстів, різних деномінацій, але маємо спільну велику мету.

Варто із сумом зауважити, що коли тривав форум, відбулися чергові ракетні обстріли і в результаті одного з них було повністю знищено склад БФ “Світло реформації”. “Ми цього не очікували, але сталося щось подібне. Господь дав, Господь взяв – нехай буде прославлене Його Ймення! – написав тоді керівник фонду Іван Гонтар. — “Збитки неймовірно великі, але благодійну роботу фонд припиняти не буде!”, наголосив він.

Ірина Олексіюк з Луцька разом з чоловіком-пастором і трьома дітьми не виїхали за кордон, хоча мали законну можливість. Натомість вони вирішили, що можуть випікати у своїй пекарні більше хліба й передавати його людям, які покинули свої домівки,військовим на передовій та на блокпостах. До кожної хлібини клали слова-підбадьорення зі Святого Письма. З перших днів до пекарні доєдналися ВПО, які теж хотіли допомогти своїм співгромадянам. Так вдалося значно збільшити об’єми виробництва

― Ми подумали, що це саме той час, щоб бути з нашим народом і служити тим, чи можемо. Спочатку спекли триста хлібин. На наступний день ― п’ятсот. І так дійшли до тисячі. Коли ми починали, склади в місті були ще закриті. Ми не знали, де братимемо борошно й олію, коли запаси вичерпаються. Але Господь, коли дає думку робити добро, завжди посилає добрих людей. Коли мій чоловік їхав купувати олію, то 50 літрів дають у подарунок зі словами: «Служіть». Це для мене було таким підбадьоренням! Це як у біблійній історії з п’ятьма хлібинами: усе починалося з маленького, а Бог примножив. Потім ми зустрічалися з людьми, до яких їхала наша випічка. І, як з’ясувалося, навіть одна хлібина стала для когось дуже значною й важливою, ― додає пані Ірина.

Голова Християнської медичної асоціації Рудольф Мигович каже, що за час повномасштабної війни зробив три основні висновки: треба робити хоча б що-небудь і Бог допоможе; треба робити це для військових; треба робити якісно. Навіть з малих справ, таких як організація конференцій у зумі, згодом виросли партнерства з різними країнами світу, які зараз підтримують нас зброєю, медичним обладнанням, гуманітарною допомогою.

― Зараз ми стали однією з найбільших медичних організацій України, уже передали понад 500 тонн допомоги вартістю в мільйони доларів. Але це все почалося з малого. Важливо не опускати руки. Вірте, що кожен ваш крок потрібен.

Нам не можна забувати про військових. Війна ще не виграна, хоча ми вже й будуємо реабілітаційні центри й займаємося протезуванням. Військові кажуть, що ми переможемо, бо в нас немає іншого вибору. Але варто пам’ятати, що контрнаступ ― це величезні втрати. А ворог дуже сильний, він вчиться. Інколи дитячі чи гуманітарні проєкти варто замінити купівлею ще однієї швидкої, наприклад. Бо живемо в той час, коли життя буквально коштує грошей. Інколи це десять тисяч доларів, як швидка, інколи ― п’ять тисяч доларів, як УЗД-апарат, інколи ― 30 доларів, як турнікет.

Досвідом власного служіння поділилася Таня Синя з Херсону. Вона працювала фотографинею: каже, це її покликання. Однак зі сімейних фотосесій вона перейшла до жорсткої реальності. Зараз дівчина фіксує те, що відбувається у прифронтових містах. Вона вірить, що саме особисті історії допомагають нам продовжувати підтримку й молитися, не дозволяють закордонним партнерам забувати про те, наскільки їхня допомога важить сьогодні.

На одній зі світлин Тані село на Херсонщині, зруйноване на 98%. Школа й бібліотека знищені, поля заміновані.

― Я ніколи не мала досвіду служіння з дітьми. Але побачила хлопчаків, вийшла зробити фото й розговорилася з ними. Це вперше я 15 хвилин розмовляла з дітьми, а вони жодного разу не всміхнулися. Ці хлопці бігають по полях, які цілком можуть бути замінованими. У них немає інтернету, щоб навчатися дистанційно, немає школи. І коли питаєш, про що мріють, то половина відповідає, що хоче повернутися до школи, дехто скучив за книжками. І це вражає. Ці діти подорослішали занадто швидко, бо бачили всі жахи війни. У нас з братом виникла ідея ― створити для цих дітей бібліотеку. Це мрія, над якою працюємо з багатьма людьми, які надсилають нам книжки. Я вірю, що, якщо ми хочемо сильну Україну, то найперше треба вкладати в таких діток, формувати в них духовні цінності, критичне мислення. Книжки ― це хороший інструмент, ― каже фотографиня.

Дмитро Федорчак розповів про те, як виникла ідея подкасту «Людина в окупації», який спільно з командою записують на радіо «Треба». Під час повномасштабного вторгнення почали займатися волонтерством. Один з напрямків роботи ― розробка брошури про те, як виживати в умовах окупації. Ці брошури ховали в засоби жіночої гігієни, передавали на окуповані території. Згодом команда зрозуміла, що інформацією про те, як вижити в умовах окупації, що потрібно робити, треба ділитися. Так запустили подкаст. Автор ділиться уроками, які здобули волонтери в цьому процесі:

― Потрібно мати час і сміливість, щоб зупинитися, озирнутися й зрозуміти: можливо, є потреба, яку ви можете вирішити. Ніхто з нас не є подкастером, але ми розуміли, що цим подкастом можемо допомогти людям, які живуть в окупації.

Не треба боятися ненависті. Наші слухачі поділилися на дві категорії: тих, хто в окупації, і на мешканців заходу України (останні сприймали інформацію, якою ми ділилися, як залякування). Коли ми записали подкаст про зґвалтування жінок, чоловіків, дітей, тортури, то за пів години отримали близько двохсот коментарів хейту. Це було складно, але ми зрозуміли, що робимо правильну справу й не треба зупинятися. Також варто бути готовим вчитися служити, навіть коли це здається не на часі.

Пастор церкви в Мелітополі Михайло Бріцин згадує, що пів року провів в окупації. Не хотіли виїжджати, бо там залишалися наші люди.

― Живучи в своєму місті, бути не в своєму місті. Все ховати, всього боятися. Щоразу, коли гальмує машина, ти думаєш, чи не за тобою вона приїхала. І там було все. Були перекази, евакуація, викупи. Ніколи не питайте в людини, як вона виїхала. Може, їй самій соромно зізнатися. Але вона виїхала ― і це головне. Було багато речей, про які ще не можна казати зараз. Там була українська школа ― просто в церкві. Батьки не хотіли вести своїх дітей до росіян, де цитати Путіна, російський прапор та інший непотріб.

Пів року ми робили все, що могли. Не збиралися виїжджати, бо служили своїм людям, підтримували один одного з пасторами, які залишилися в Каховці, Генічеську, Бердянську, Приморську, Маріуполі, Енергодарі. Усі ці люди, які раніше не знали одне одного, сконтактувалися й ділилися всім. Були важкі рішення: коли в тебе двісті дітей в недільній школі й останній парацетамол, то кому НЕ дати? Уся наша мораль стала чорно-білою.

Він додає, що люди відкриваються під час війни. Хтось зі зруйнованого Маріуполя переїхав у Дніпро й чекає на звільнення свого міста. Хтось ― до відносно безпечного Львова. А хтось зі Львова подався за кордон і шалені кошти просить за оренду свого житла. Люди поводяться дуже по-різному. Але варто помічати в них те добре, що може започаткувати зміни. Працювати спільно нас може навчити Бог.

― Ти не можеш бути сам, маєш бути в команді, шукати людей, яких, можливо, зараз і не помічаєш. Волонтерство ― це щось цікаве, але ти не можеш робити нереальне самотужки. Шукай нових людей і не бійся. Той, хто боїться, втрачає все, ― каже пастор Михайло Бріцин.

За його словами, навіть коли ми переможемо у війні, то для волонтерів це ще не буде цілковита перемога. Коли військові вже повертатимуться з поля бою додому, у волонтерів залишиться ще дуже багато роботи. Буде складно, адже в цій діяльності є все: і піднесення, і виснаження, і банальна людська невдячність, навіть коли зроблений максимум.

Навіть коли війна закінчиться на полі бою, вона триватиме в головах і серцях людей, продовжили думку попереднього доповідача учасники другої дискусійної панелі форуму, яка мала назву “Перспективи побудови нової України”. До того ж, варто бути готовими до продовження боротьби, адже Україна розташована на межі цивілізацій Сходу й Заходу. Якщо закінчиться збройна російська агресія, це не означає, що не буде протистоянь в інформаційному та інших просторах. Маємо розуміти, що все це може статися знову, допоки нашим сусідом є Росія в теперішньому вигляді.

Однак зараз не можна сидіти склавши руки. Ту країну, яку ми хочемо бачити після перемоги, маємо будувати щодня.

― Необхідно зараз працювати, щоб тут відбулися такі зміни, які дадуть нам можливість бути найкращою країною Європи з точки зору економіки, культури, якості життя. Не питання коли ми переможемо. Уже зараз маємо змінювати країну на краще ― і це найголовніше, що відбуватиметься найближчим часом.

За словами Іллі Несходовського, важливо плекати християнські цінності в суспільстві. Це те, що допоможе нам перемогти у війні, те, що об’єднало нас, і те, що триматиме нас єдиними в майбутньому.

― Наше суспільство має навчитися бути толерантним, бо, як показала ця війна, це те, що має нас відрізняти від росіян. Навіть євангельські церкви відчули на собі наскільки це важливо: у Росії вони піддаються гонінням, а в Україні ― підставляють плече підтримки. У нашій країні має бути так, щоб кожен відчував себе в безпеці, міг висловити свою думку, мав право відвідувати ту церкву, яку хоче. Не хотілося б, щоб ми скотилися до споживацтва й втратили цей волонтерський дух з покликом «що я можу зробити?» ― зазначила Каріма Мокхтарі, стратег та менеджер змін комунікаційного агентства MAINSTREAM.

Попри те, толерантність буває різною, зауважує Іван Гонтар. Саме толерантність до того, що транслювало телебачення з часу відновлення незалежності й до Революції Гідності, готувала ґрунт для теперішньої війни. Українцям варто відкидати меседжі, що наближують їх до ідей «русского міра», не ідеалізовувати чиновників і не робити з них кумирів і не чекати простих популістських рішень глобальних проблем. Ці правила можуть допомогти подолати чергову кризу й не зробити кроку назад.

Обговорили й стратегічні загрози, які можуть бути небезпечними для майбутньої України. Серед таких демографічна ситуація, яка може вдарити по економіці. Чимало людей загинули, тисячі ― поранені. Хтось виїхав під час війни, хтось зробить це опісля. Не всі повернуться.

― Також думаю про те, як би не створити новий культ, коли переможемо стару олігархію. Дуже хочу, щоб ми були демократичними, щоб обирали нову владу, приводили нових людей, оцінювали об’єктивно їхню діяльність. Хочу, щоб людей, які використовують своє службове становище для збагачення, не просто звільняли, а садили за ґрати. Коли покарання буде неминучим і ми будемо вимогливими до влади, тоді будуватимемо нову країну. Цінності треба поставити вище за все, ― ділиться думками Ілля Несходовський.

Регіна Майстрова з Християнської медичної асоціації зазначає, що важливо, щоб люди не мали великих очікувань, що після перемоги все одразу зміниться. Прості й швидкі рішення неодмінно призводять до розчарувань:

― Ми вже маємо досвід двох революцій, після яких думали, що прокинемося наступного дня в іншій країні, але цього не сталося. Також важливо, щоб українська влада не перетворила країну на споживацький осередок, який залежатиме від міжнародної допомоги. Ми зараз дуже великою ціною здобуваємо суб’єктність, щоб її втрачати. Маємо самі розвиватися, і тоді нас підтримуватимуть.

Сергій Сизоненко, пастор центральної церкви ЄХБ м. Дніпра, ділиться тим, що його син пішов на війну як доброволець. У нього вже три контузії, але він розуміє, за що бореться. Тисячі молодих людей повертаються з фронту з пораненнями й психологічними та психічними проблемами. І це нова реальність, у якій доведеться будувати державу.

― Викликів дуже багато для нас як для церков. Нас очікує країна контужених молодих людей, які дуже відчувають несправедливість. Є зміни психічні, психологічні, є нервові зриви. Багато людей пережили ампутації. Хтось з них ніколи не матиме дружин і сімей. Багато зламаних доль. Багато сімей, які поховали своїх близьких. Ми закликаємо молитися за цих людей, бути лагідними з ними, розуміти їх, допомагати повернутися до життя, пробачати. Хай Бог допоможе нам стати для всіх них підтримкою і виходом з тих глухих кутів, які їм підготував диявол, ― каже пастор Сергій.

Попри проблеми, яких не вдасться оминути, українцям притаманна віра. Є розуміння того, наскільки може бути складно не лише під час війни, але й після перемоги. Та водночас є готовність робити все можливе, щоб Україна подолала всі виклики й процвітала.

― Мені хочеться сказати, що через два роки Україна буде процвітати, Христос буде на першому місці, лідери будуть богобоязливими. Треба сьогодні робити щось, щоб завтра це сталося. Я дуже часто відчуваю свою невідповідність як лідера. Ресурс, який маємо, ― це крапля навіть не в морі, а в океані. Але ми вже бачили дива Божі під Києвом, Харковом, Херсоном. Ісус може використати нас слабких, без грошей, невідповідних так могутньо, що ми навіть не очікуємо. На це надіємося, ― каже пастор з Дніпра Сергій Сизоненко.

Марина Скрипник, заступник керівника департаменту соціальної політики Чернівецької міськради, ділиться своїм оптимістичним прогнозом майбутнього. За два роки, за її словами, в Україні міста й села відбудовуватимуться з інклюзивним підходом, аби всі, хто має різного роду інвалідність, могли бути повноцінними членами суспільства, давали собі раду й жили максимально повним життям. Сьогодні можемо переконатися, наскільки це важливо: під обстрілами і в окупації часто залишаються саме ті люди, які не мають можливостей евакуюватися через маломобільність.

― Чому я вірю в кращу Україну? Бо це нова якість людей. Хтось почав 2014-го, хтось 2022-го року захищати свою державу. Люди, які повернуться з війни, не будуть миритися з несправедливістю. Поки вони там, нам тут здається, що ми не можемо щось змінити. Але вони повернуться і їх моральна позиція буде дуже сильною. До неї треба дослухатися ― і зміни будуть, — впевнений один з учасників.

Крім щирих, оптимістичних, натхненних і часом критичних виступів спікерів форум запам’ятається також атмосферою, яка панувала під час нього. Це і волонтерська кухня від кримчан, і символічні пакети з насінням городини та овочів, підготовлені Місією Євразія для тих, хто відновлює життя на деокупованих територіях.

Важливою частиною форуму стали виступи і можливість поспілкуватися з іноземними гостями, яких привіз в Україну президент Місії Сергій Рахуба. Вони молилися і ділилися враженням від побаченого особисто і почутого від представників благодійних фондів та громадських ініціатив.

Свідчення іноземних гостей

На форумі представили збірку оповідань «Моя історія війни»

<strong>добровольчество во время войны</strong>

Про волонтерство

Волонтерство — це одна з найважливіших справ, які може зробити людина. Волонтерство допомагає покращити життя інших людей та змінити світ на краще. Я сама стала волонтером та відчула, як важливо бути частиною цієї доброї роботи.

Першим враженням від волонтерства для мене була радість від того, що я допомагаю іншим людям. Це було також можливість познайомитися з новими людьми та розвивати свої навички. Але із часом я зрозуміла, що волонтерство — це більше, ніж просто відчуття задоволення від того, що я допомагаю. Це можливість зрозуміти інших людей та дізнатися про інші культури та способи життя. Це також можливість змінити світ на краще й допомогти людям, які потребують нашої допомоги.

Один із моїх найбільших вражень від волонтерства було те, що я була частиною проєкту з допомоги дітям із малозабезпечених сімей. Ми проводили різноманітні заходи для дітей, включаючи спортивні змагання, майстер-класи та екскурсії. Я була дуже рада, що могла підтримати дітей та допомогти їм отримати додаткові знання та навички.

Я переконана, що волонтерство допомагає нам бути кращими людьми та зробити світ кращим місцем. Кожен із нас може бути волонтером, віддаючи частину свого часу та енергії для того, щоб допомогти іншим людям та покращити світ. Я відчуваю велике задоволення від своєї волонтерської роботи, адже я знаю, що моя допомога може бути корисною для інших людей. Навіть якщо я допомагаю лише одній людині, я вірю, що це може змінити її життя. І якщо кожен із нас допоможе хоча б одній людині, то світ стане кращим місцем для життя.

Окрім цього, волонтерство допомагає нам розвивати свої навички та здібності. Волонтерство може допомогти нам розвинути комунікативні навички, керувати проєктами, вчитися працювати в команді та багато іншого. Це також може допомогти нам зрозуміти більше про себе та свої інтереси.

Якщо ви хочете стати волонтером, то перш за все вам потрібно визначити, що саме ви хочете робити. Можливо, ви бажаєте допомагати людям, які потребують медичної допомоги або підтримки в навчанні. А можливо, ви бажаєте допомогти зберегти навколишнє середовище та піклуватися про тварин. Якщо ви не знаєте, із чого почати, то можете звернутися до місцевих волонтерських організацій або пошукати інформацію в Інтернеті.

Волонтерство — це незабутній досвід, який може допомогти нам зрозуміти більше про себе та світ. Це можливість змінити життя інших людей та змінити світ на краще. Я рада, що стала волонтером та можу допомагати іншим людям. Я вірю, що кожен із нас може зробити світ кращим місцем для життя, якщо ми докладемо зусиль та будемо працювати разом.

Кілька тез, які можна використати в дитячому творі на тему волонтерство

У нашій школі є багато талановитих та соціально активних учнів, які завжди готові допомогти своїм однокласникам та вчителям. Вони стали волонтерами шкільної громади та допомагають робити нашу школу кращою.

Один із наших волонтерів, Василь, завжди допомагає вчителям під час підготовки до заходів, проводить екскурсії для молодших школярів та допомагає з організацією шкільних заходів. Він завжди готовий допомогти та має багато корисного досвіду в організації різних заходів.

Інший наш волонтер, Анна, допомагає молодшим учням з уроками та підготовкою до іспитів. Вона проводить додаткові заняття для тих, хто потребує допомоги, та допомагає їм із розв’язувати складні задачі. Вона завжди готова відповісти на запитання та допомогти з будь-якими завданнями.

Ще один наш волонтер, Марія, допомагає організовувати благодійні акції в школі. Вона збирає кошти та речі для потребуючих, та організовує збірні пункти для збору допомоги. Вона допомагає розповідати про потреби тих, кому ми допомагаємо, та мотивує інших учнів долучатися до благодійних акцій.

У нашій школі багато інших волонтерів, які допомагають із різними завданнями та роблять нашу школу кращою. Ця діяльність дає їм змогу навчитися бути відповідальними, соціально активними та здатними допомагати іншим. Я вдячний, що можу бути частиною цієї волонтерської громади та допомагати зробити нашу школу ще кращою. Я долучився до роботи волонтерського центру школи та займаюся різними завданнями.

Одним із моїх завдань є допомога з організацією спортивних змагань та інших заходів у школі. Я допомагаю з розстановкою меблів, прибиранням та підготовкою обладнання. Це вимагає багато часу та зусиль, але я радий бути частиною команди, яка допомагає робити нашу школу більш активною та сприяє зміцненню спільноти.

Крім того, я допомагаю молодшим учням з уроками та завданнями. Я проводжу додаткові заняття та дуже радий, коли мої поради допомагають їм досягати кращих результатів та розвиватися.

Волонтерство для мене — це не тільки можливість допомогти іншим, але й навчитися бути відповідальним та соціально активним. Я дуже пишаюся тим, що можу бути частиною шкільної волонтерської громади та допомагати зробити нашу школу кращою місцем для навчання та спілкування.

Не знаєте, як написати твір, виконати будь-яке інше завдання? 🤷Не хвилюйтеся, ми маємо рішення для вас!👇

Твір на тему волонтерство під час війни

Волонтерство під час війни є одним із найбільш важливих аспектів у забезпеченні допомоги тим, хто постраждав унаслідок конфлікту. Кожен із нас має відчути відповідальність за тих, хто потребує допомоги, тому що вони потребують нашої допомоги найбільше.

Волонтерство під час війни — це дуже важлива справа. Війна завдає великих труднощів і страждань людям, які опинилися в зоні бойових дій. Вони потребують не тільки медичної допомоги, але і їжі, одягу, житла та інших необхідних речей. Тому волонтерство під час війни є одним із головних методів надання допомоги тим, хто потребує.

Волонтери виконують різноманітні завдання. Вони можуть допомагати в розподілі гуманітарної допомоги, збирати речі для військових та жителів зони бойових дій, допомагати медичному персоналу в лікуванні поранених та багато іншого. Волонтери також можуть допомагати в організації та проведенні благодійних заходів, які мають на меті зібрати кошти на допомогу потерпілим.

Волонтерство під час війни може бути дуже небезпечним. Волонтери ризикують своїм життям, вирушаючи на передову. Однак, незважаючи на небезпеку, волонтери продовжують свою роботу, оскільки вони знають, що це єдиний спосіб допомогти тим, хто потребує.

Участь у волонтерських акціях під час війни може змінити життя кожної людини. Україна зіткнулася з війною, але волонтери з усієї країни, які взяли на себе місію допомогти пораненим, біженцям та всім, хто потребує допомоги.Волонтерство під час війни допомагає змінити стереотипи та ставлення людей до важливості допомоги тим, хто потребує її найбільше. Волонтери демонструють, що не потрібно бути професійними рятівниками або медиками, щоб допомогти. Багато волонтерів відчувають велике задоволення від допомоги іншим, і це допомагає змінити їхнє світосприйняття та виховує в них більш соціально відповідальне ставлення до своєї громади та суспільства загалом.

Отже, волонтерство під час війни є надзвичайно важливою і потрібною ініціативою, яка допомагає зменшити негативні наслідки війни та підтримує бійців на передовій. Волонтерство дає змогу людям не лише допомагати, а й набувати нові знання та навички, підвищувати свою самооцінку та змінювати світ навколо себе. Якщо ви бажаєте допомогти своїй країні та бійцям на передовій, то волонтерство під час війни може стати відмінним варіантом для вас.

Наведений твір є лише прикладом!

Залежно від завдання, яке ви отримали від свого вчителя, вам потрібно змінити структуру та змісту вашого твору. Необхідно звернути увагу на завдання та його вимоги, та пристосувати зміст твору до цього.

Головне — це створити зрозумілий та цікавий текст, який демонструє вашу здатність мислити та висловлювати свої ідеї.

Як я став волонтером під час війни

Коли в Україні почалася війна, я відчув, що маю допомогти своїй країні. На той момент я був учнем 11 класу й не знав, як саме я можу допомогти. Але коли я почав слухати новини та читати інформацію в Інтернеті, я зрозумів, що можу стати волонтером.

Спочатку я досліджував різні волонтерські організації та проєкти, які допомагали військовим та мирному населенню. Я знаходив інформацію про те, як можна допомогти збирати необхідні речі, гроші та медикаменти для військових, які борються на передовій. Я також дізнався про проєкти, які допомагали мирному населенню в зонах конфлікту.

Після того, як я познайомився з різними організаціями та проєктами, я вирішив приєднатися до однієї з них. Я знайшов контакти волонтерської організації, яка займається збором речей для військових та цивільного населення. Я зателефонував до них та домовився про зустріч, щоб дізнатися більше про те, як я можу допомогти.

На зустрічі мені розповіли про проєкт та показали, як саме можна допомогти. Я дізнався, що мені потрібно допомогти зі збором речей їх сортуванням. Я дуже зацікавився цією роботою та погодився допомогти.

Почавши працювати волонтером, я знайшов справжніх друзів та отримав безцінний досвід. Я був здивований тим, як багато людей були готові допомогти військовим та населенню. Ми збирали різні речі — від одягу та взуття до продуктів та медикаментів. Я займався перевезенням цих речей та допомагав із їх розподілом серед потребуючих.

Під час моєї волонтерської роботи я дізнався багато нового про себе та про те, як допомагати іншим. Я зрозумів, що навіть маленька допомога може мати велике значення для людей, які потребують допомоги. Ця робота дала навчила мене бути відповідальним та соціально активним громадянином.

У підсумку, моя волонтерська діяльність стала для мене великим досвідом та показала, що я можу допомогти своїй країні у важкий час.

Кілька тез, які можна використати в дитячому творі на тему волонтерство під час війни

Україна зіткнутися з тяжкими наслідками війни, але українці показали світові свою сильну волю до боротьби та солідарність. Волонтерство стало одним із ключових факторів у цій боротьбі, допомагаючи не тільки військовим, а й мирному населенню.

З початком війни в Україні було створено велику кількість волонтерських організацій, що відправляли гуманітарну допомогу на передову, збирали кошти на придбання необхідного спорядження для військових, а також допомагали родинам загиблих та поранених бійців. Незважаючи на труднощі, які виникали на їх шляху, волонтери продовжують допомагати, збирати кошти та розповідати про проблеми на передовій.

Значна кількість волонтерських організацій також допомагала мирному населенню, яке опинилося в складних умовах війни. Вони забезпечували жителям зони конфлікту харчовими продуктами, водою та необхідними речами, а також допомагали з організацією евакуації мирних жителів із небезпечних зон.

Волонтерство українців стало прикладом солідарності та відданості своїй країні. Це стало доказом того, що український народ здатний на великі дії та об’єднуватися в складні часи. Волонтери стали прикладом того, як можна змінити світ на краще своїми діями.

<strong>добровольчество во время войны</strong>

Зауваження!

Будь ласка, зверніть увагу, що наведені тексти та тези можуть містити граматичні або орфографічні помилки, оскільки вони не були перевірені професійними вчителями чи редакторами.

Рекомендується перевіряти написання та граматику перед використанням цих творів у якості зразків чи під час навчання.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *